Слід чесно визнати, що враження від нашої подорожі суттєво переважили усі мої найбільші очікування. 4963 км по семи західних штатах у приємному товаристві під професійним керівництвом нашого гіда-водія Андрія Засенка були сповнені неймовірних вражень та залишили у пам’яті незабутні спогади від усього побаченого.

В роботі Андрія відчувається величезний досвід, помножений на його любов до природи та позитивну енергетику. Весь маршрут був бездоганно спланований, а, завдяки чіткій логістиці та таймінгу, ми зуміли побачити на насолодитися усім, що було передбачено програмою туру і навіть більше!

Але про все по порядку:

САН ФРАНЦИСКО

Андрій зустрів нас в аеропорту Сан-Франциско, куди ми з моєю дружиною Наталею та кузеном Ігорем прибули з Нью-Йорку. Три дні, проведені у місті, яке ніколи не спить, допомогли нам швидше адаптуватись до зміни часових поясів. А слід зазначати що різниця в часі між Україною та Західним узбережжям США становить 10 годин!

Першим пунктом програми туру було знайомство із Сан-Франциско, яке виявилось дуже нетиповим американським містом. Мене особливо здивувало те, що тут можна спокійно прогулюватися покрученими вуличками ніби десь у Європі, а унікальний горбистий пейзаж міста додає йому особливого шарму, створюючи неповторну картинку з характерними спусками-підйомами. Ми пройшлись найстарішим в США китайським кварталом, оглянули характерні для Санфрану вулички з вікторіанськими будиночками Painted Ladies, проїхались на реліктовому трамваї Cable Car, відвідали знаменитий пірс 39 з морськими левами і прогулялись по мосту Golden Gate, що є візитівкою цього міста. Я трохи сподівався зустріти в Сан Франциско групу престарілих хіпі, але ця історія вже мабуть у дуже далекому минулому!

ЙОСЕМІТИ

Йосемітський національний парк зустрів нас туманом, вогкістю і дрібним дощем. Але, як згодом виявилось, це був єдиний вибрик природи за всю поїздку. На жаль, головна скеля і один із символів цього парку El Capitan була оповита хмарами, час від часу визираючи з-за них, ніби кокетуючи з нами і запрошуючи до повторного візиту. Але своє задоволення ми таки отримали: незабутнє враження справили водоспад із романтичною назвою  Bridalveil («Вельон нареченої») і найвищий у Північній Америці Йосемітський водоспад, який у три гігантські стрибки несе свої води у Йосемітську долину. Ми також прогулялись лісом і оглянули секвойї - найбільші у світі дерева, деякі з яких є ровесниками Римської імперії.

ДОЛИНА СМЕРТІ

Зовсім інше враження справила на нас Долина Смерті, яку ми відвідали дорогою до Лас Вегасу. На відміну від Йосемітів, де все дихає свіжістю і розкішною зеленою природою (такою милою для нас, вихідців з Прикарпаття), Долина Смерті зустріла нас суворими місячними пейзажами, повністю позбавленими рослинності і будь-яких ознак життя. І в цьому немає нічого дивного: адже саме тут було зафіксовано найвищу температуру в Західній півкулі - +56,7 градусів за Цельсієм. Свою назву Долина Смерті отримала після того, як тут від спеки загинув один із золотошукачів в часи каліфорнійської золотої лихоманки. Можна лише із жахом уявити, як через цю безводну пустелю на возах, у хмарах куряви пробирались перші білі люди в пошуках золота і дороги до Каліфорнії. Долина Смерті також знаменита своєю розлогою соляною рівниною Badwater, що знаходиться на 86 м нижче рівня моря, і є найнижчим місцем у Північній Америці. Неймовірної краси панорама відкривається на цю безкрайню соляну долину з оглядового майданчика Dante View на висоті 1600 метрів. Не впевнений, що геніальний поет італійського Відродження встиг побувати в Долині Смерті. Мабуть вигляд цієї суворої, випаленої і безжальної до людей долини навіяв комусь думку про пекло, описане Данте у його «Божественній комедії».

ЛАС ВЕГАС

Два дні у Лас Вегасі минули на одному диханні. Мегаполіс у пустелі, світова столиця грального та шоу бізнесу виникла в абсолютно несподіваному місці завдяки двом факторам - побудові дамби Гувера, яка забезпечила регіон водою та електроенергією та ініціативі двох єврейських мафіозі Багсі Сігала та Меєра Ланскі. Саме вони висунули ідею відкриття казино в пустелі штату Невада і отримали на це гроші від італійської мафії. Проект виявився успішним і місто, яке кинуло виклик навколишній природі, процвітає й донині. Правда, головні готелі-казино вже давно знаходяться в руках великих міжнародних корпорацій і ніщо не нагадує про мафіозну історію цього суперміста. Хіба що при погляді на старенький готель «Фламінго» приходить на згадку його перший власник, крутий гангстер Багсі Сігал, якого згодом ліквідували його ж партнери, запідозривши у шахрайстві.

Особливо ефектно виглядає Лас Вегас після заходу сонця, коли вмикаються неонові реклами, світлові фонтани та підсвітка гігантських готелів-казино, розташованих вздовж головної магістралі міста Las Vegas Strip. В цьому місті за кілька хвилин можна побачити канали Венеції із справжніми гондолʼєрами, які до того ж співають італійською для своїх пасажирів, прогулятись через міст Ріальто, сфотографуватись біля дзвінниці Сан Марко, заглянути всередину єгипетської піраміди, помилуватись статуєю Свободи та ще багато чого іншого. Лас Вегас славиться своїми шоу, одне з яких ми відвідали - знамените шоу на воді цирку du Soleil у центральному готелі Лас Вегаса Belagio. Слід зауважити, що квитки на всі шоу в Лас Вегасі треба купувати завчасно, інакше існує велика ймовірність залишитись з носом.

ДАМБА ГУВЕРА

Після Лас Вегаса неймовірне враження справила дамба Гувера, яку ми оглянули дорогою у Гранд каньйон. Це вражаюча інженерна споруда, яку збудували у часи великої депресії для забезпечення пустельного регіону водою та електроенергією. Для свого часу це був колосальний проект: понад 10000 чоловік працювали в жахливих умовах на 40-градусній спеці і близько 100 із них загинуло. Завдяки дамбі Гувера на затоплених каньйонах було утворено озеро Mead, яке виглядає досить сюрреалістично зі своїми яхтами та пляжами у пустелі, повністю позбавленій рослинності. 

ДОРОГА 66

Дорогою до Гранд каньйону приємною несподіванкою стало знайомство із знаменитою Route 66, яка нам відома перш за все з мультику «Тачки». Але, для американців цю дорога - це частина їхньої історії. Вона була збудована як звичайна шосейна траса у 30-ті і поєднала Чикаго і Лос Анжелес. В часи Великої депресії цієї дорогою рухались тисячі американських сімей, які шукали кращої долі в Каліфорнії. Потім вона стала визнаним туристичним маршрутом і саме тут сформувався образ «Америки на колесах». Але в 60-ті роки, коли почалось будівництво хайвеїв, дорога 66 почала занепадати і згодом була вилучена з реєстру автомобільних доріг США. Тим не менше, дорога 66 не зникла з карти автомобільних шляхів, а перетворилась на ностальгійну легенду старої дохайвейної Америки із архаїчними мотелями, традиційними ковбойським шинками та численними автомобілями 60-70 річної давності, біля яких полюбляють фотографуватись туристи. Нам пощастило зупинитись у містечку Williams на трасі 66 і повністю відчути усю атмосферу цього чарівного місця. Особливо, під час посиденьок у придорожньому кафе з живою музикою та дівчатами у ковбойських капелюхах, які весело танцювали посеред зали. Відчуття ніби потрапив до американського фільму з життя Середнього Заходу!

ГРАНД КАНЬЙОН

Та найбільше враження з усієї подорожі на мене справив Гранд каньйон. Від величної панорами, яка відкривається перед твоїми очима, захоплює подих. Недаремно саме Гранд каньйон включений у найвідоміший сучасний список Seven Natural Wonders, причому під номером 1. На це чудо природи можна «тупити» годинами, всотуючи поглядом неймовірний краєвид та намагаючись зафіксувати у памʼяті всю неймовірну красу і велич цієї монументальної картини. Нам дуже пощастило з погодою: було сонячно та ясно і заплутані лабіринти каньйону проглядались глибоко вдалину. Коли по небу рухались хмарки, вони змінювали тональність і кольорову гамму каньйону, від чого він ставав ще загадковішим. Каньйон тягнеться майже на 450 км і має глибину понад 1,5 км. Спускатись в каньйон - зайняття досить ризиковане, оскільки намети ставити не можна, джерел питної води немає і повернутись треба до заходу сонця. В каньйоні можна легко заблудитися, а шукати заблукалих туристів ніхто не буде! Їх попереджали про небезпеку, тому доведеться викручуватись самостійно.

Наша група спустилась в каньйон по туристичній стежці і, завдяки професіоналізму і досвіду Андрія, нам вдалось відчути атмосферу каньйону зсередини. А чудовим, душевним завершенням знайомства з Гранд каньйоном стало спостереження за заходом сонця. Усе товариство прилаштувалось біля урвища, з якого відкривалась неймовірної краси панорама і, попиваючи біле вино, яким нас почастував Андрій, насолоджувалось неймовірним видовищем. Останні промені сонця зафарбували нечисленні хмарки у дивовижну гамму багряно-червоних та жовтогарячих кольорів. Заворожені побаченим ми не відривали поглядів - каньйон ніби прощався з нами - і за кілька хвилин його вже вкрила густа темрява.

ДОЛИНА МОНУМЕНТІВ

Наступним пунктом нашої подорожі стала Долина Монументів. Величні скелі-монументи бордово-червоних кольорів, що виникають як марево серед розпеченої брудно-червоної пустелі вже давно стали найвпізнаванішим брендом Арізони і всього Дикого Заходу. У цій долині були зняті сцени з багатьох культових американських вестернів. Власне Долина не є Національним парком, а належить до території племʼя Навахо, представники якого там усім розпоряджаються. Хоча Долина Монументів і була для мене одним з головних магнітів у програмі подорожі, після Гран Каньйону вона не справила на мене належного враження. І це не дивно, бо Гранд Каньйон - це неперевершена перлина Дикого Заходу.

КАНЬЙОН АНТИЛОПИ

Якщо Гранд каньйон це велич і масштаб, то Каньйон Антилопи виявився найбільш мальовничим місцем нашої мандрівки. Зовні абсолютно непримітний, цей найвідоміший у світі слот-каньйон утворився внаслідок вітряної ерозії та весняних паводків, які століттями вимивали  вузькі проходи у червоному пісковику. В результаті утворилися вузькі проходи дивовижної форми та різних відтінків жовто-червоно-бордового кольору з унікальною магією світла, яке проникає зверху з вузьких щілин. Представниці прекрасної половини нашої групи відразу відчули, що потрапили в інстаграмний рай і їхній радості не було меж! Згодом, переглядаючи зроблені фото, я впевнився, що на світлинах каньйон виглядає значно цікавіше та ефектніше ніж у реальному житті!

Доповненням до Каньйону Антилопи стала прогулянка до т.зв. Horseshoe Bend – підковоподібного вигину річки Колорадо, яка у цьому місці робить майже ідеальної форми поворот на 270 градусів. Місце дуже живописне і фотогенічне, одне із найчастіше фотографованих на Заході США. Щоб підтримати гарну традицію, ми теж наробили там купу фотографій і, довго не затримуючись, рушили далі згідно нашого маршруту.

БРАЙС КАНЬЙОН

Для мене особисто Каньон Антилопи став другою приємною несподіванкою після дороги 66. Але третьою і найбільшою був, поза сумнівом, Брайс Каньйон. На відміну від більшості традиційних каньйонів, вимитих у твердій породі річками, Брайс Каньйон є великим природнім амфітеатром, де ерозія утворила тисячі чудернацьких шпилів-худу від помаранчево-червоного до білого кольорів. Вид абсолютно фантастичний. Андрій провів нас по пішохідному маршруту через каньйон і слід визнати, що це був найкращий трекінг за усю нашу поїздку.

ЄЛЛОУСТОУН

Перенасичені враженнями ми рушили далі. Нас чекав останній пункт програми - Єллоустонський Національний Парк, який Андрій залишив нам на закуску!  Здавалось, що після Гранд Каньйону, Лас Вегаса, Долини Монументів та Брайс Каньйону нас важко буде чимось здивувати, але Єллоустон виявився особливим місцем і став чудовим завершальним акордом нашої мандрівки.

Єллоустоун - перший у світі природний національний парк, розташований над величезною вулканічною кальдерою супервулкану Єллоустоун. Враження таке, що у цьому місці Земля ще не завершила своє формування: з під її поверхні вириваються гейзери, піднімається пара із запахом сірководню і киплять гарячі джерела.

Але найбільше враження справляє тваринний світ Єллоустоуна. На навколишніх луках пасуться стада бізонів, на парковці біля автомобілів прогулюються олені, які не звертають на людей жодної уваги. А коли пощастить, можна побачити навіть ведмедів грізлі. Нашій групі дуже пощастило, бо ми мали нагоду поспостерігати за кількома групами грізлі, а також за чорними ведмедями та за однією рудою лисицею.

В Єллоустоуні є навіть власний Гранд каньйон! Глибока ущелина зі скелями жовтуватого кольору з водоспадом та річкою Єллоустоун створюють один з найкрасивіших пейзажів парку. Саме цей каньйон дав назву усьому Національному парку - Yellowstone (жовтий камінь).

Під час відвідин Єллоустоуну ми зрозуміли наскільки важливою була роль Андрія. Завдяки його досвіду та грамотному плануванню, нам вдалось побачили більшість головних атракцій цього величезного парку із ведмедями грізлі включно. Більш ніж впевнений, що при самостійному плануванні відвідин парку, це зробити було би набагато складніше.

СОЛТ ЛЕЙК СІТІ

Все прекрасне має свій початок, але, на жаль, і свій кінець. Наша мандрівка стрімко наближалась до фінішу. На десерт у нас ще залишалось знайомство із Солт Лейк Сіті, звідки ми вилітали додому.

Столиця мормонів Солт Лейк Сіті - це також (як і Сан Франциско та Лас Вегас) дуже нетипове американське місто. Головне, що відразу кидається у вічі - це впорядкованість і безпека. Зі сходу місто обрамлене хребтом вкритих снігом скелястих гір, а із заходу відкривається широка рівнина із найбільшим соляним озером Західної півкулі. На високому пагорбі над містом домінує імпозантна будівля Капітолію штату Юта, яку нам вдалось оглянути. Вхід вільний, охорона навіть не перевіряє вміст сумок, але рівно о 18.00 всіх просять вийти з приміщення. На центральній площі міста - Temple Square розташована штаб квартира та головний храм Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, що є офіційною самоназвою церкви мормонів. На жаль, потрапити всередину храму нам не вдалось, бо доступ туди є лише для членів церкви мормонів, які складають близько 60% відсотків населення штату Юта. Тим не менше моя мрія збулась - я побував у Солт Лейк Сіті і побачив головний мормонський храм!

Як підсумок, можу сказати що під час цієї поїздки збулось багато моїх мрій і ще більше було приємних несподіванок, за що хочу щиро подякувати організаторам туру - фірмі «Експедиція» і особисто Андрію Засенку, без якого, я впевнений, усе було би не так добре.

Роман, Львів